Будинок творчості письменників в Ірпені – це не лише один із найважливіших культурних центрів України, а й унікальне місце з багатою історією та атмосферою.
Нещодавно відомий ірпінський фотограф Володимир Коскін в соцмережах поділився своїми знаннями та спогадами про це місце. У його тексті не хрестомаційні факти, а ексклюзивні дані про БТП з власного досвіду.
Цей текст обов'язково сподобається усім, хто цікавиться історією та культурою свого міста. Адже тут не лише про відомих митців України та місця їх проживання, а й багато цікавих деталей про архітектуру, ландшафт і атмосферу цього місця.
Будинок творчості в Ірпені з’явився на основі маєтку Івана Чоколова (корп. № 1) – в 1936 році. Нині БТП – це комплекс ретро-корпусів котеджного типу на 7–8 кімнат. Центром «всесвіту» була їдальня, в цьому ж – Головному – корпусі містилася бібліотека, кіно- та більярдний зал, бар, сауна.
Письменники весь день працювали, кожен – у своїй «келії», а в їдальні спілкувалися між собою. Після сніданку, обіду, вечері вони часом прогулювалися алеями.
Територія Будинку творчості письменників в Ірпені має свій упізнаваний ландшафтний дизайн, який включає алеї, клумби, бетонні вази з квітами. Корпуси подібні між собою (втім, у кожного був свій колір), мають елементи псевдокласичного стилю – колони, балкончики з балясами тощо.
Між корпусами прокладені доріжки, яким письменники колись повигадували свої назви. Головна алея називалася «алеєю Рильського» або «стометрівкою», вона вела до корпусу № 1 (в ньому завжди жили класики, скажімо, Павло Загребельний, Юрій Яновський, Євген Гуцало, Дмитро Павличко й інші). Доріжку від чоколовського будинку (кор. № 1) до головного корпусу (їдальні) називали «тропою» або ж «проспектом генія», а дорогу до корпусу № 10 – «алеєю молодих обдарувань». На «бузковій алеї», що вела до шостого корпусу, росла стара липа, на гілках якої бавилося не одне покоління дітей та внуків письменників.
І річка Ірпінь, і ставок, до якого спускалися сходи від першого корпусу, і ліс, і поєднання дзвінкої тиші з гулом електричок – ці візуальні і звукові образи створювали для письменників та їхніх сімей специфічну романтичну атмосферу.
На території БТП дивувало затишком ще одне письменницьке озерце, що серед дерев і кущів впиралося в насип залізничної дороги.
Шум залізниці невіддільний від вражень і спогадів про Ірпінський будинок творчості, він був обов’язковою «звуковою» частиною його культурного ландшафту. А також на території БТП знято безліч художніх телесеріалів та документальних фільмів.