В Ірпені буде сміттєвий завод

Приірпіння, як і вся Україна, потерпає від сміття – це проблема національного масштабу. У той час, коли в європейських країнах у середньому переробляють 50–60% побутових відходів, у нас цей показник не перевищує 5,6%. Річ у тому, що на Заході давно працює система роздільного збирання та переробки відходів, коли сортують не лише скляну і пластикову тару, як це вже подекуди роблять і в Україні, а й папір, відходи від їжі, поліетилен тощо. Однак українцям до цього ще далеко.

Згідно з оцінками спеціалістів, середньостатистичний українець за рік продукує 600 кг твердих відходів (інформація УНІАН). Приблизно 90% цього сміття «осідає» на полігонах, де лежать десятками років. Така кількість відходів є нищівною для навколишнього середовища, адже, наприклад, пластик може зберігати форму понад 200 років. Зате після його переробки можна отримати цінну речовину – флекс. Це вторсировина для виготовлення хімічного волокна, з якого робляться ті самі пластикові пляшки. Таким чином можна вийти на майже безвідходне виробництво.

В економічно розвинених країнах Європи вже давно навчилися не тільки отримувати з відходів енергію (в Україні існує лише один такий завод), а й заробляти на смітті. Тому експерти зауважують, що нам украй потрібно створювати інфраструктуру з роздільного збору, сортування та утилізації твердих побутових відходів (ТВП). І в цьому напрямку слід працювати всім – не тільки підприємствам, які ставлять і вивозять контейнери,, але й владі.

Не хочеш потопати у смітті – розділяй його

Нині змішане сміття з Ірпінського регіону здебільшого відвозять на полігон під Бородянкою, а частину – десь 30% від загальної маси – на переробку в Бучу на лінію роздільного збору. Цей відсоток слід збільшити хоча б до 80, як у Німеччині. Для цього необхідно закупити додаткові контейнери саме для сортування сміття. Та інформувати про це населення, пропагуючи роздільний збір відходів.

На жаль, без «батога» далеко не всі розуміють, що засмічувати довкілля не можна. Тому потреба в екологічній інспекції, очевидно, відпаде ще нескоро. Водночас нині розробляється нормативна база для створення у Приірпінні муніципальної «екологічної варти». Якщо ж говорити про законодавчу базу державного рівня, то є постанови парламенту, в яких чітко зазначено, що змішувати сміття заборонено і його слід розділяти на пакувальні матеріали тахарчові відходи, тобто на два контейнери – "сухе" і "мокре". Тоді частину сміття можна окремо везти на сортувальну лінію, а решту – на полігон. Щоправда, тут постає ще одна проблема: полігони переповнені. Нині багато сміттєзвалищ закриваються. Але це проблема не місцевого рівня, а загальнодержавна. Що ж до сортування відходів, має бути механізм, який спонукатиме кожну людину розділяти сміття і допоможе розуміти, для чого це потрібно. Втім, у Приірпінні вже 30% відсотків населення свідомо розділяє сміття.

«Екологічна варта» – це лише профілактика

Чи матиме муніципальна «екологічна варта» повноваження карати порушників гривнею? За законом, слід викликати державну екологічну інспекцію з області – вона може приїхати й оштрафувати людину, яка, наприклад, вивезла в ліс або у заплаву непотріб. Якщо ж на рівні міста створити «екологічну варту», то вона не тільки впливатиме на порушників, а й зможе надавати інформацію екоінспекції.

Проте неможливо проконтролювати всіх і впіймати за руку кожного, хто вдома не розділяє сміття. Оскільки такого механізму немає, значить держава повинна юридично зафіксувати економічний важіль, який спонукатиме до відповідальності.

А як впливати на власників садиб, які взагалі не укладають угод на вивіз сміття? Нині вони лише отримують приписи від КП «Контроль благоустрою». А щоби стягнути штраф, треба пройти досить тривалу судову процедуру.

Чи буде в Ірпені завод із переробки сміття?

За словами ірпінських очільників, завод мають побудувати, і він обслуговуватиме увесь регіон. Це буде не спалювальний завод, а саме сортувальний. Адже спочатку слід розділяти сміття, відокремлюючи від загальної маси ресурс , який можна переробити в потрібні товари. Цих ресурсів нас бракує. В Україні є полімерні заводи, яким не вистачає сировини, і вони готові її купляти. Цікавий факт: у Китаї раніше будували сміттєспалювальні заводи, та коли вони зрозуміли, що в них бракує ресурсів, почали сортувати сміття. І нині ми бачимо, скільки різних пластикових виробів потрапляє до нас із Китаю. Вони виготовлені із вторинної сировини, за яку ми платимо живі гроші, а потім вивозимо на сміттєзвалища. Так, заводи з переробки сміття будувати потрібно. Але тут ще одна перепона: тариф, за яким держава платить за сортування відходів, дуже маленький. Не вигідно. Інвестор із жодної країни світу не прийде до нас будувати сміттєсортувальний завод. Тож тарифи мають збільшуватися, це однозначно.

Стосовно ж тарифів на вивезення сміття, то очікується, що незабаром вони стануть саме тим економічним механізмом, який стимулюватиме населення роздяляти відходи. Якщо людина сортуватиме сміття, то для неї тариф буде менший. Якщо не сортуватиме – більший. Як у Європі.

Нині у Верховній Раді лежать два законопроекти. За який із них проголосують, таку стратегію розвитку країна матиме. Або ми підемо шляхом сортування сміття і спорудження переробних заводів, або будуватимемо сміттєспалювальні заводи – такі як завод "Енергія" у Києві.

До речі, Київ вивозить левову частку сміття на територію Київської області. Якби цього не було, зауважують фахівці, Київщина обійшлась би власними сміттєсортувальними і сміттєпереробними потужностями. А завод "Енергія", якщо його модернізувати, зміг би спалювати щороку не 250 тис. тонн сміття, як зараз, а 500 , і таким чином розвантажити пів-Києва. Але там приватний інвестор, який не модернізує виробництво, бо йому це, як уже зазначалося, не вигідно. "Енергія" за кожну тонну спаленого сміття отримує 87 грн, що дорівнює тарифу на офіційне захоронення відходів у столиці. Тим часом витрати заводу на спалювання тонни сміття сягають 250 грн. Різницю підприємство компенсує подачею тепла населенню. Але ж "Енергія" має розвиватися. Потрібно поставити очисні споруди, які працювали б за новими екологічними технологіями. А це великі кошти. "

А як у світі?

 Як поводяться з відходами за західним кордоном? Сміття потрапляє на сортувальні лінії. Енергоцінні ресурси відсортовують, переробляють, решту сміття подрібнюють і тільки тоді спалюють екологічно правильним методом, застосовуючи очисні споруди, майже без викидів в атмосферу. На такі заводи не треба жалкувати державних грошей, та раз і назавжди вирішити питання на державному рівні.

Населення ж налаштовують на те, що відходи необхідно розділяти , доводять інформацію, для чого це потрібно.

При цьому досвід розвинених країн свідчить, що без штрафних санкцій не обійтися. Карають грошима. Проте ірпінські урядники переконані, що про покарання говорити не варто:–"Не карати треба, а роз'яснювальну роботу проводити. От, скажімо, поставили контейнери для роздільного збору відходів біля висотних будинків – 30% населення уже сортує. Проте багато людей ще не розуміють, що то за контейнери стоять, навіть не дивляться і не усвідомлюють".

В якій мірі сміттєсортувальний завод зміг би вирішити проблему відходів у Приірпінні? На думку фахівців, повністю. Двісті тисяч мешканців регіону могли б полегшено зітхнути. Але для того, щоб система сортування сміття працювала, людям треба все роз'яснювати до дрібниць. Влада передусім має працювати інформаційно. З одного боку, потрібно формувати команду волонтерів, з другого – задіювати фахівця з екології, який координуватиме роз’яснювальну роботу всіх комунальних служб: освітян, служби благоустрою, "Ірпіньводоканалу", "Ірпіньзеленбуду" та інших. У приватному секторі, можливо, слід культивувати компостні ями, щоб згодом перегнилими харчовими відходами удобрювати рослини. І вже менше буде навантаження на полігон, і людина не платитиме за вивіз харчового сміття. А сухі відходи , забиратиме машина.

Є міністерське бачення-концепція: розчищати сегменти переповнених полігонів і ставити там сортувальні лінії для ліквідації накопичених відходів.

Європейський досвід свідчить, що сортувальна лінія здатна вийняти зі сміття тільки 15% корисних відходів. А решта, якщо не спалюється, захоронюється.

До роздумів

Згідно з даними організації "Україна без сміття", щороку населення нашої країни "виробляє" 14 млн тонн побутових відходів, ще 434 млн тонн генерують підприємства. 1,4 % побутового сміття спалюється на заводі "Енергія" – єдиному в країні підприємстві з утилізації відходів. 93 % вивозяться на легальні і нелегальні звалища.

У країні, згідно з інформацією Міністерства екології, працюють 22 сортувальні лінії: в Києві, Вінниці, Дніпрі, Запоріжжі, Чернівцях, Переяславі-Хмельницькому, Червонограді, Чугуєві, Білій Церкві, Бучі, селах Плебанівка Тернопільській області, Погреби Київської області, Єлиховичі Львівської області, Абрикосове і Доброжанове Одеської області. Там вибирають зі сміття те, що може йти на вторинну переробку: скло, пластикові пляшки, папір, картон, залізні банки та інше.

Є також переробні підприємства іншого типу: вони дозволяють добувати зі сміття енергію. Біля Києва, Броварів, Борисполя, Маріуполя, Миколаєва, Івано-Франківська та Вінниці на полігонах із відходів добувають біогаз, який перетворюють на електричну енергію.

Зазначимо, що колись в Україні було п'ять сміттєспалювальних заводів – у Дніпрі, Харкові, Києві, Рівному та в нині анексованому Севастополі. Зараз із них працює лише один. Рівненський завод, який є найновішим (запущений у 2013-му), пропрацював лише півроку. Через деякий час після зупинки завод відновив роботу, але лише частково – він більше не спалює сміття, а займається лише сортуванням.

Ірпінь має план

Для Ірпінського регіону розроблено програму роздільного збору відходів, у якій крок за кроком розписано всі дії – аж до того, які контейнери і машини потрібно придбати. Врахували навіть, якого кольору будуть контейнери для паперу та картону, для полімерів і скла, для змішаних відходів...

Та придбання двохсот контейнерів потребує значного фінансування – приблизно 1,2 млн грн. Потрібні мінімум два сміттєвози – вони коштуватимуть майже 7 мільйонів. Передбачено в програмі і придбання менших за розмірами контейнерів для роздільного збору сміття в приватному секторі. Також треба облаштувати обгороджені парканами екомайданчики, звідки машина зможе зручно забирати контейнери. А завод загалом може коштувати 30 млн мільйонів, але не гривень, а доларів.

На які джерела фінансування можна сподіватися? Тільки на міський бюджет. Ніяких дотацій, субвенцій від держави нема, виходить, місто саме мусить вирішувати проблему.

На жаль, у цій царині є дуже мало грантів , зазначає Андрій Літвінов, начальник міського управління інфраструктурного розвитку, інвестицій та житлово-комунального господарства. Наприклад, у сферах енергоефективності, креативної економіки, зменшення небезпечних викидів грантів багато, на ці напрями орієнтуються Європа, США. Стосовно ж сміттєзвалищ та роздільного збору відходів грантів майже немає. І коли вони десь спливають, на них просто шалений конкурс, «протиснутися» туди дуже складно.

Спроба збудувати сміттєпереробний завод у Приірпінні вже не перша. Колись велися перемовини з міжнародними інвесторами, готувалися майданчики для будівництва. Були вже навіть досянуті домовленості та оформлені всі дозвільні документи, а це великий процес, який включав численні погодження з різними державними службами. На жаль, тоді не склалося, в останній момент інвестор відмовився.

 Нині, щоби реанімувати і таки втілити ідею спорудження заводу, слід знайти інвестора. Очільники Ірпеня впевнені: сміттєсортувальному заводу бути, екологічну проблему буде вирішено.

Володимир КОСКІН