Підліткові тусовки в Ірпені, або чим займаються наші діти

Чи замислювались ви звідки беруться складні підлітки? Мабуть, якщо це не торкнулося безпосередньо вас, то ні. А чи задавали ірпінські батьки собі питання: що робить моя дитина поза школою, з ким спілкується, як проводить вільний час? Мабуть також одиниці. Як показали мої власні спостереження за останній місяць, ірпінські діти підліткового віку не мають у місті простору для спілкування та місця, де можна провести час з однолітками.

Одразу хочу зауважити, що не йдеться про позакласну гурткову роботу. У цьому аспекті Ірпінь досить прогресивний: у місті є безліч як платних гуртків та клубів, так і безкоштовних. Але при цьому досить багато дітей середньої та старшої школи залишаються «за бортом» локомотиву позашкільної роботи. Я вбачаю в цьому кілька причин. По-перше, є підлітки, яким просто це не цікаво. По-друге, серед безкоштовних гуртків дитина не вподобала цікавої справи, а на платні у батьків не вистачає матеріальних ресурсів. По-третє, неформальне спілкування у підліткових компаніях дає можливість дітям підвищити свою популярність чи завоювати авторитет однолітків.

Читайте також: Перелік і розклад безкоштовних гуртків для дітей в Ірпені

Неабиякою популярністю у підлітків в Ірпені користується приміщення Центральної міської бібліотеки, але, на жаль, йдуть вони туди не за книжкою, а щоб «потусуватись». Чим же тоді приваблює бібліотека? Передусім, там тепло. Крім того, величезним бонусом є наявність безкоштовного wi-fi, та й місце розташування досить зручне. При всіх цих плюсах є багато негативних сторін. Діти ведуть себе просто по-свинськи, залишаючи після себе купи сміття та ламаючи елементи інтер’єру. Вони сидять на підвіконні, на сходах і, навіть, на підлозі.

Ось як виглядає хол бібліотеки після таких зібрань.

Прямо перед входом у бібліотеку підлітки курять цигарки та спілкуються із використанням нецензурних слів, при цьому абсолютно не соромляться дорослих і обговорюють зовсім недитячі теми. Шум і гам від таких компаній у холі заважає безпосередній роботі працівників бібліотеки: після зауваження вони заспокоюються максимум на 5 хвилин. Важко не погодитись, що від подібних компаній та стилю спілкування у подальшому не варто очікувати нічого хорошого.

Але не треба перекладати всю вину на дітей. Адже дорослі, а це, передусім, представники влади, не створили умови для цивілізованого неформального спілкування підлітків в Ірпені. Можливо варто було б обладнати той же хол бібліотеки елементарними меблями і ненав’язливим наглядом дорослих, чи передбачити для таких цілей інше приміщення комунальної власності. Не потрібно при цьому ніякої додаткової організації дозвілля – діти просто мають знати, що тут можна погрітись, посидіти годину-дві з друзями або в Інтернеті. Таким чином можна забрати значну частину підлітків «з вулиці», мінімізувавши при цьому їхні шанси стати «складними».

«Діти – наше майбутнє», – досить популярний вислів в Україні, але далі слів справа не завжди рухається. Тож давайте більше робити, ніж говорити і піаритись.