• Головна
  • Ірпінська історія видатного поета Євгена Євтушенка
14:53, 30 березня 2018 р.

Ірпінська історія видатного поета Євгена Євтушенка

Євген Євтушенко – видатний поет, майстер слова та рими. На початку 1960-х років він гостював в Ірпені, бував і у Будинку письменників.

Cин німця та українки, він був справжнім космополітом. У 1963 році номінувався на Нобелівську премію з літератури. У 1991 році переїхав до США, де викладав в університеті Талси і продовжував творити до останнього.

Його вірш «Ирпень» увійшов до двох збірок«Граждане послушайте меня» та«Не умею прощаться». Безумовно, ця постать є одним з багатьох діамантів, що гостили в нашому місті. Екскурсоводи ірпінського Будинку письменників з гумором розповідають, що такий інтелігентний та епатажний чоловік мав чималий успіх в ірпінчанок.

1 квітня виповнюється рік з дня смерті Євгенія Олександровича Євтушенка. Давайте разом згадаємо Євгенія Євтушенка та поетичні рядки про Ірпінь

Ирпень

Я так много когда-то тебе обещал,

ну а дать ничего не могу

обнищал.

Обещал тебе нас в синеве и листве,

на зелёной траве,

голова к голове,

и по вишне прохладной за каждой щекой,

и томительно пахнущий сеном покой.

Мы хотели в Ирпень,

в полудрёму и лень,

где, наверное, есть тот обрыв или пень,

на котором писал под левкои и лес,

убегая сюда,

гениальный беглец...

Но сегодня нельзя убежать никуда

от стыда за историю,

как от суда.

Льют по-лютому ливни,

безжалостно льют,

размывая надежды на мир и уют

для тебя и меня,

в синеве и листве,

на зелёной траве,

голова к голове...

Лакировщики борщ поглощают,

урча.

Видный критик подходит

он мне до плеча.

Но он всё-таки треплет меня по плечу:

«Вот сейчас вы такой, как давно я хочу.

Не попались на удочку лестной молвы,

и к гражданской тематикевырвались вы...»

Я в глазах твоих вижу презренье и стыд.

Похвалою его

для тебя я убит.

Ты не верь

я не тот,

я не тот,

я не тот!

Просто весь я раздроблен,

как в паводок плот.

Этот критик он врёт.

Ты не слушай вранья!

Мои щепки ему по душе,

а не я!

Ну а ты говоришь:

«Нет,

ты именно тот.

Ты не плот, а эпохой взлелеяный плод.

Ты любимчик эпохи,

примерный сынок...» –

и прекрасный твой взгляд

нестерпимо жесток.

Говоришь ты

эпоха мне кровная мать.

Разве мать, она может калечить,

ломать?

Как коня, хомутали меня хомутом.

Меня били кнутом,

усмехаясь притом.

А сегодня мне пряники щедро дают.

Каждый пряник такой

для меня, словно кнут.

Что – я этой эпохи лелеемый сын?

Оцепляется проволкой Берлин,

и в ООН по пюпитру чуть-чуть под хмельком

обнаглевший хозяйственник бьёт башмаком.

Погляди на него – вот эпохи дитя.

Разыгралось дитя, и уже не шутя.

Нет квартиры у нас. Он на это плюёт,

за ракетой ракету готовя в полёт.

Над Ирпенью сырая осенняя мгла.

Лакировщики мрачно играют в козла.

Голодает Россия, нища и боса,

но зато космонавты летят в небеса.

Я страшней обнищал –

я душой обнищал.

Ты прости, что так много тебе обещал.

1961р.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Ірпінь #Ирпень #сайтІрпеня #Євтушенко #поет #будинокписьменників
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...