Як річка Ірпінь допомогла захистити Київ

Річка — природна перешкода для ворожого війська, адже вона гальмує його наступ. А ще знерухомлену армію зручно обстрілювати:

– якщо є міст, його переходять повільно, вузькою колоною — це вразлива та помітна ціль;
– якщо міст уже знищено, потрібен час, щоб розгорнути спеціальну техніку для побудови переправи та її встановлення.

Як і міст, переправа — добра мішень для обстрілу, а будь-який танк нею їде ще повільніше.

Українські військові підірвали мости через річку Ірпінь і кілька разів знищували російські переправи.

У районі села Демидова підірвали дамбу, щоб зробити річку більш повноводною: вона вийшла з берегів і створила додаткові труднощі для ворожої армії, зокрема утворилося болото.

Внаслідок цього перехід на інший берег став для армії РФ непідсильним завданням.

Під час Другої світової війни захисники Києва використовували Київський укріплений район (КиУР) — завчасно розроблену трилінійну систему залізобетонних оборонних споруд.

Перша з цих ліній проходила по річці Ірпінь. Укріплення дали змогу обороняти Київ 72 дні.

План оборони і партизанських дій тамтешні волонтери розробляли вже з першого дня повномасштабної війни, адже добре знали місцевість.

Вони налагодили зв’язок із військовими, завдяки чому змогли швидко й ефективно діяти. Саме волонтери запропонували командуванню сухопутних військ підняти рівень води в річці.

Перепад між водосховищем та річкою був близько 6 метрів, до того ж особливості місцевого ґрунту могли ускладнити просування російських окупантів у бік Києва. Отримавши згоду військових, волонтери стали ретельно готуватися до знесення дамби на річці:

— Затоплення мало мати поступовий характер, щоб люди могли евакуюватися. Руйнувати шлюз із мостом на початку не можна було.

За словами чоловіка, перш ніж прийняти рішення підірвати дамбу, вони думали відкачати воду зі сховища (це не вдалося б із технічних причин), а потім пробували вирізати отвір у воротах дамби. Однак часу було вкрай мало: окупанти дедалі ближче підступали до Києва.

Був наказ (підірвати дамбу. — ред.), і наш друг дядя Коля разом зі спеціалістами поїхав до воїнів на своєму авто перевозити 500 кг вибухівки.

А потім під обстрілами поїхали до нас в село (Демидівські сади. — ред.). Ми тим часом встановлювали аварійний щит на випадок, якщо буде треба перекрити воду.

Заряд встановили, людей попередили. «Бум!» — і маємо красивий отвір у воротах десь 1–1,5 метра.

Уже наступного дня на боці ЗСУ почало «працювати» болото. Рівень води підіймався, через що окупанти просто не могли пройти через Козаровичі (село, що приблизно за 8 км від Демидова), адже українські військові добряче обстрілювали їх.

Джерело: Погляд.ТВ

Першоджерело за посиланням.