О. Великий – в Ізраїлі пишуть про війну та відбудову Ірпеня

Журналісти провідного ізраїльського медіа-концерну "Останні новини", які побували в Бучі та Ірпені відразу після звільнення, супроводжуючи бійців спецпідрозділів ЗСУ, повернулися назад через 9 місяців. Щоб побачити, як відновлюють зруйноване, як живуть їхні герої та місто в умовах тривалої війни. Вони спробували провести на холодну голову аналіз подій перших днів війни, коли російські солдати все ще перебували в ілюзії швидкої перемоги, якої не сталося.

Стаття під заголовком "Олександр Великий" була опублікована в одній із найбільших тиражних газет Ізраїлю "Останні новини" у додатку "7 днів", що підбиває підсумки 2022 року.

Журналіст Ронен Бергман та фотограф Зів Корен, які отримали минулого тижня нагороду за свою журналістську працю та висвітлення війни в Україні від мера Києва Віталія Кличка, побували, серед іншого, у Бучі та Ірпені, у спробі зрозуміти, що ж сталося у цих містах у перший місяць війни і чому Бучу спіткала людська та гуманітарна катастрофа, якої вдалося уникнути Ірпеню.

Журналісти поговорили з мером Ірпеня Олександром Маркушиним, депутатом Бучанської міськради Катериною Українцевою, бійцями ЗСУ та тероборони, жителями Бучі та Ірпеня, й докладно відновили перебіг подій та прийняття рішень мерами міст і представників влади.

Зокрема, у статті Маркушин розповідає про перші дні наступу російських військ, екстрену організацію штабу оборони, блокпостів, роздачу зброї, координацію дій. Кампанію з підтримки та евакуації цивільного населення, у якій найактивнішу участь взяла управлінська команда міста, депутати міської ради, Муніципальна варта, комунальні служби.

Журналісти доходять висновку, що Ірпінь став єдиним містом, де угрупування російських військ, яке зайшло через Чорнобиль, зустріло організований спротив на рівні громади. По всій ділянці від Чорнобиля до Житомирської траси ЗСУ діяло в режимі маневреної оборони. Тобто, працювали по скупченню військ противника, наносячи артилерійські удари. А наземні війська працювали невеликими групами, знекровлюючи противника.

Ірпінь став першим містом на захід від Києва, яке у форматі прямого зіткнення змусив противника зупинитися. Причому значною мірою, це була ініціатива місцевої влади, ТРО і громади. Адже ЗСУ в Ірпені й околицях продовжували діяти малими групами, а стратегічну оборону зайняли вже за річкою Ірпінь.  

Після надзвичайно точного рознесення нашою артилерією російської колони на вулиці Вокзальна в Бучі на підступах до Ірпеня, жорсткий опір на блокпості біля "Жирафу" та в інших місцях. Діяльність місцевої ТРО та груп ЗСУ дозволили ввести окупантів в оману і створили ілюзію масової присутності українських сил у місті, де їх насправді було зовсім небагато.

Росіяни зайшли в Ірпінь з боку Рубежівки і зайняли приблизно 30% західної частини Ірпеня. Але далі вулиці Університетської вони потикатися боялися.

Буча була зайнята окупантами без опору і тут менше зруйнованих будівель. Однак, велику частину населення це застало зненацька. Як наслідок – масові розстріли – Бучанська трагедія. Організовані евакуаційні заходи в Бучі були скоріше виключенням, ніж системою.

Ірпінь, навпаки, боровся. Тут набагато більше зруйновано будівель. Але люди мали можливість покинути місто самотужки, а місцева влада організовувала колони автобусів і, навіть, залізничні евакуаційні ешелони.

"Сьогодні Ірпінь зовсім не такий як після звільнення", – пишуть журналісти. Місто прибране, живе, люди повернулися. Більшість легких пошкоджень: вікна, дахи уже відремонтовані. Ряд будинків, що не підлягали відновленню розібрані. Магазини і  кафе працюють. Люди в Ірпені живуть в умовах частих повітряних тривог та вимкнень електрики.

"Та є відчуття, що після перемоги і закінчення війни Ірпінь повністю відродиться, а на місці зруйнованих об’єктів постануть нові і сучасні", – підсумовують ізраїльські журналісти.