Як на Київщині попри війну та окупацію виготовляють натуральні ефірні олії

Надихнулась закордонним досвідом і залишила кар’єру у міжнародних компаніях, аби розпочати справу своєї мрії – виробництво органічних ефірних олій та гідролатів. Власноруч обробляла поле, висаджувала лаванду і мʼяту, однак війна та окупація Київщини призупинила всі плани.

За рік Дарія Корнійчук відновила вирощування органічних рослин і запустила виробництво на сировині від партнерів. Для ШоТам Дарія розповіла про те, чому на українському ринку дуже мало натуральних ефірних олій та як Aroma Fields це виправляє.

Як подорожі Африкою спонукали відкрити бізнес в унікальній ніші в Україні

Історія моєї справи почалась у 2019 році. Тоді ми з чоловіком подорожували Південною Африкою. Графік був шалений – за короткий час ми планували відвідати якомога більше цікавих місць. Одного вечора зупинились у фермерському господарстві. Я була дуже втомлена і пішла у ванну кімнату. Саме там відчула насичений рослинний аромат. Наступного ранку запитала у господарів – що це? Виявилось, ефірні олії, які виробляють неподалік ферми.

Звісно, ми поїхали на виробництво. Це було моє перше знайомство з мистецтвом дистиляції ефірних рослин та гідролатів. Прямо на господарстві вирощувати всім нам знайомі, але нетипові для українців рослини – лемонграс, розмарин, герань. Як потім я дізналась, це не унікальне підприємство для цієї місцевості, а досить популярний напрямок бізнесу – вирощування органіки та створення продуктів для ароматерапії. Це було настільки якісно і крафтово одночасно, що я не могла порівняти це ні з чим подібним в Україні.

Повернувшись додому, я стала аналізувати ринок. Чи дійсно тут немає натуральних олій? Виявилось, що понад 90% ефірних олій на нашому ринку – це підробка, тобто хімічно синтезовані аромати. Якщо ви зайдете в аптеку чи якийсь популярний маркетплейс і побачите там ефірну олію, то я абсолютно впевнена, що це не натуральна речовина. Це очевидно, адже ароматичні молекули навчились штучно виготовляти і коштує це в рази дешевше. Однак вдихати такі пари чи ще гірше – наносити на шкіру хімічний синтезатор, я б не рекомендувала. А інші 10% олій на українському ринку – якісні, та теж не місцеві, а міжнародні бренди.

І це дивно, адже ми маємо всі передумови, аби створювати локальний добрий продукт і для себе, і для світового ринку. Загалом, культура ароматерапії в Україні існує в зародковому стані. На відміну від західного світу, де, наприклад, у Франції в кожній другій сімʼї є ефірна олія. Тож я побачила унікальну нішу та великі перспективи для запуску першого в Україні виробництва органічних ефірних олій та гідролатів.

Поєднала свій досвід роботи у сферах агро та косметології

Понад 10 років я будувала динамічну карʼєру у маркетингу міжнародних компаній аграрної та косметичної сфер. Я обіймала класні посади, запускала чудові проєкти і також відповідала за роботу компанії на європейському ринку.

Коли я йшла у підприємництво, то мені було що втрачати. Та я така людина, що мені постійно хочеться робити нове, а не працювати все життя на корпорацію. Навіть під час роботи в компанії у мене був підприємницький дух. Я відчувала це і хотіла його реалізувати.

З іншого боку, у компаній-мастодонтів, які працюють вже по 100-150 років, є свої непорушні правила та обмеження. Мені часто хотілось вийти за ці межі, але я не могла. Тому я бажала мати власну компанію зі своїми правилами.

До того ж я не «кредитна» людина. Все, що я робила, було за власний кошт на свій страх і ризик. Мій бізнес – це власні інвестиції та власний досвід.

На початку я не розрахувала на грантову допомогу. Та нещодавно, буквально минулого місяця, перемогла у конкурсі жіночого підприємництва «Створено жінками». Це перший і, сподіваюсь, не останній мій грант. Виграш планую спрямувати на отримання міжнародної сертифікації, аби розширити ринки збуту.

Понад два роки інвестувала, аби підготувати землю до першого врожаю

Бажати ще не означає запустити все і одразу. Для мене було важливо створити повний цикл: від вирощування рослин до дистиляції олії.

Тому першочергово я стала шукати земельну ділянку. Це виявилось завдання із зірочкою. Для звичайного заміського будиночка знайти місце непросто, а для такої діяльності ще складніше. Так ми придбали землю у 40 км від Києва. Два гектари – звучить наче небагато, якщо порівнювати з фермерськими господарствами, однак для ручної праці це більш ніж достатньо. Та вже коли місце було обране, то всі знайомі мені заявили, що там нічого вирощувати не вдасться.

По-перше, це була цілинна, де десятиріччями нічого не вирощувалась. З одного боку це добре, адже земля ненасичена мінеральними добривами. Але з іншого, там буяв весь біо ланцюжок: від укорінених чагарників та бурʼянів до великого асортименту комах-шкідників. Оскільки я хотіла робити натуральне господарство, то боротись з цим всім я мала природним шляхом, тобто без використання хімії.

По-друге, ґрунт на ділянці був переважно піщаним. Це означає, що він не зупиняє вологу і вода швидше випаровується. Це не чорнозем, на якому все росте. І до того ж ґрунт дуже кислий, що підходить далеко не всім рослинам.

Тобто переді мною стояло максимально непросте завдання. Та я засукала рукави і почала готувати землю. Інвестувала багато часу, зусиль та ресурсів. З усіма бур’янами та шкідниками я боролась вручну без використання пестицидів. Це ускладнювало роботу, зате було органічним.

Майже два з половиною роки я готувала ділянку. І лише у 2021 році почала висаджувати рослини. Перша посадка – лаванда і перцева мʼята. Саджанці були маленькі, тож врожай для дистиляції олії я очікувала навесні 2022-го.

Війна змінила все, крім бажання розвивати власну справу

Від початку повномасштабного вторгнення село Лісовичі Вишгородського району було під окупацією. Це було якраз навесні, коли рослини потребують найбільшого догляду, а я не могла потрапити у село. Додайте до цього ще й мій специфічний ґрунт – це лише подвоює потребу у догляді.

Четвертий місяць вагітності, повномасштабне вторгнення, окупація – в усіх можливих сценаріях я не могла потрапити на поле. І лише після деокупації та роботи саперів я повернулась на ділянку. Це було вже у квітні – на початку травня.

На щастя, сапери повідомили, що ділянка чиста і безпечна. На жаль, більшість рослин загинули: уся мʼята та третя частина лаванди. Мені здавалось, що я повернулась на самий початок роботи й переді мною знов та цілина та чагарник. Все потрібно було починати з початку.

У мене часто запитують, чи хотіла б я перевести виробництво. Однак у мене не та діяльність, яку можна спакувати і релокувати. У мене поле, у яке я інвестувала понад два роки свого життя і через війну навіть не встигла нічого почати.

Та все це лише більше мотивувало мене рухатись далі й втілювати свою мрію в життя. І вже у червні придбала дистилятор для парової обробки рослинного матеріалу (нині я вже маю нове обладнання). Звісно, я першочергово використовувала власний врожай лаванди. Але позаяк не було достатньо власних рослин, то я вирішила проявляти гнучкість та адаптивність – почала працювати з українськими органічними фермерами.

Інколи я сама знаходила фермерів, інколи знаходили мене. Наприклад, представники господарства з вирощування троянди самі звʼязались зі мною. Від початку ковіду та війни вони мали проблеми зі збутом і не знали, куди дівати врожай. Це була цікава колаборація. Адже я ніколи не працювала ще з пелюстками троянди – це взагалі надцінний продукт. Та ми виручили одне одного: вони збули свій урожай, а ми з нього зробили надзвичайний гідролат.